Загальна кількість переглядів сторінки

МОЄ СЕЛО


Села, міста як люди. Мають своє обличчя, прізвище, історію. Вони народжуються, розвиваються, а потім помирають, як наприклад хутори Таврійського краю: Тельники, Кислий, Кошари, Сухини та інші. Хутір, пізніше село, Коробки декілька разів помирав, але, як той казковий птах Фенікс, знову і знову відроджувався. Його історія почалася задовго до заснування – 17-18 століття, коли чумаки їздили до Криму за сіллю. Саме вони проклали шлях від Дніпра до Криму, який у народі назвуть Чумацьким. Існує легенда, що 1820 році по цьому шляху проїжджав великий російський поет О.С.Пушкін, коли був у засланні і їхав до Криму, а потім повертався назад.

У кінці 19 століття землі у семи кілометрах на південь від Каховки належали купцю, землевласнику Панкеєву К.М. Саме у цей час, 1896 рік, з’являється перший документ, який засвідчує про Коробки (Коробкіни): «План ділянок землі, відмежованих з дачі Каховка К. М. Панкеєва»: «Участок за №3 в количестве 128 десятин и 94 квадратних сажень.

- Ивану и Онисиму Коробкиных, Титу, Евграфу и Ермолаю Понамаревым и Вукому Кислому.

В 1896 настоящий план снят с натуры и составлен по натуральному указанию магнитной стрелки частным Землемером и Таксотором Даниилом Литвином».

«Купчая крепость» затверджена 26 лютого 1897 року за №310 «Сумма оценки для облажения сборами»:

Коробки по 500 рублів

Кислий – 968

Пономарьови по 968»

Іван Коробка – заможний селянин, жив у селищі Велика Каховка у районі Щеміловки, мав велику сім’ю, одна з гілок його родини була пов’язана із родиною барона Фальцфейна. По одній із версій, саме барон допоміг Івану побудувати свою цегельню. У середині 90-х років 19 століття на подвір’ї Івана Коробки трапилася велика пожежа – згорів будинок, за який він пізніше отримав страховку. За ці гроші Іван Коробка купив землю своїм синам Івану і Онисиму. Онисим разом із сином Григорієм будує на хуторі перший будинок.

Коробка Григорій з дружиною Дар’єю

і сином-первенцем Сергієм.

Каховка, 1904 р.

Під час Столипінської реформи хутір поширюється. Із статистичного довідника Тавричеської губернії Дніпровського уїзду 1915 р. Сімферопольського видання дізнаємося, що Коробки мали 229 десятин землі, де було 5 дворів, мешкали 31 чоловік: чоловічого полу 14, жіночого – 17. Господарство налічувало 23 коня, 13 корів, 10 лошак і телят, вівців, свиней, кіз – 22.

Пізніше на хуторі селяться сім’ї Парфенових, Фесенко, Тельників, Довгопалих, Родюк.

Будинків стає 15: 3 із них належать сім’ї Коробко, 6 – Парфенових, 2 – Фесенко, 2 – Тельника, 1 – Довгопалого, 1 – Родюк. Будинки були розташовані вздовж Чумацького шляху.

Хутір Коробки відносився до Каховки.

Про Жовтневу революцію в Росії хуторяни дізнаються у церкві від батюшки, який запитав у кінці проповіді, хто за те, щоб скинути царя. Люди проголосували «за».

У роки громадянської війни на території Коробків розташовується штаб третього полку Латиської дивізії, командиром якого був Яков Адамсон. Через населений пункт шли танки білогвардійців. Влада весь час змінювалась. І білі, і червоні, і різні банди – всі грабували місцеве населення. Люди покидають обжиті місця і тікають до родичів у Каховку. З настанням миру коробківці повертаються до своїх домівок, яких у 1923 році налічується 18, де проживає 82 чоловіка.

У 1929 році було розв’язане питання про перехід на колективне господарювання. У нашому районі вже діяли такі господарства у формі комун, артілей, товариств по сумісній обробці землі. Перші мешканці хутору Коробки теж спробували організувати таке товариство: звезли весь інвентар до двору Парфенова, але далі діло не пішло. Почали розбирати свої будинки і виїжджати до Каховки. Від колишнього поселення залишається два-три будинки та дві-три землянки і офіційна назва Коробки. З’являється і неофіційна назва – Виселки.

У 1932 – 1937 рр. з різних кінців Херсонщини: Маячки, Чаплинки, Наталіївки – стали виселять людей, які розміщуються у майже розвалених будинках, живуть по 5-7 сімей в одній кімнаті, відгороджуючись один від одного шторками.

У 1932 р. у Коробки з Чаплинки приїжджають сім’ї Бабенко  Ксенії, Скрипніченко Єфросинії, Марії, Орини (Вермієнко), Жихаренка Івана, Степана і  Сергія.

У 1933-34 рр. з Наталіївки приїхали Ліфінцева Ганна, Шилко Митрофан та Дар’я, Бережна Клавдія, Петраш Таїсія, Надія (Лебьодкіна), Чабанова Марія, Ляшук Нестор і Олександра, Ткаченко Ганна, Олешко Уляна, Гордійчук Віра, Гаран Марія, Віденко Ганна.

У 1937 р. з Маячки - Остапенко Євдокія, Леоненко Марія, Єрохіна Ганна, Випирайло Петро і Ніна, Іван з дружиною і сестрою Катериною, Осіння Марфа, Пруська Ганна.

Саме з цих сімей розпочинається родовід сучасних Коробків, саме ці люди започаткували нове господарювання – колгоспи.

Колгосп починає будувати землянки, які коштують 1000-1200 рублів (із спогадів Костирі Миколи, мешканця з 1939 р. с. Коробки) У ці 22 землянки переселяються колгоспники та новоприбулі мешканці. Населення росте, народжується діти 1 вересня 1939 року відкривається початкова школа у пристосованому будинку одного із перших мешканців села Парфенова, яку очолює Карножицький Василь Михайлович.

Щоб був достаток, люди багато працюють, але на роботу і з роботи завжди їхали з піснею.
Та пісню цю обірвала війна.

В селі залишались жінки, діти та старі люди. Багато коробківців переїхали в інші більш віддалені від Каховки села, дехто евакуювався. А ті, хто залишався в селі, ховали борони, плуги, запчастини від машин, щоб ворогу не дісталося.

На фронтах Великої Вітчизняної війни з села Коробки воювало 51 чоловік, з яких 29 нагороджені орденами і медалями. Не повернулись у рідне село 22 воїни-односельчанина, вони загинули, борючись за честь і незалежність нашої Батьківщини.

А ворог все більше і більше захоплював українські землі. В кінці серпня 1941 року  гітлерівці прорвалися до Дніпра, і Каховка потрапила в зону бойових дій.

У Коробках вели бої частини 51 Стрілкової дивізії: 23 полк під командуванням капітана Меркулова, 91 противотанковий дивізіон під командуванням капітана Якуніна і 30 розвідбатальон, яким командував  капітан Скрипник.

9 вересня 1941 року фашисти ввійшли у наше село. Більше тижня захищали радянські бійці маленький хуторець під назвою Коробки. Про те, що на території села Коробки велись запеклі бої говорить й той факт, що багато років після війни люди знаходили на своїх городах, полях останки бойових  снарядів і людей.

На території населеного пункту німці розташували концтабір для військовополонених. Жалісливі жінки, таємно крадучись, носили їм їжу, одяг, підтримували, як могли. А загарбники вважали себе господарями нашої землі, вони вирізали птицю, худобу, грабували населення. Одного разу зігнали всіх жителів у сарай, не пожаліли навіть молодицю з місячною донькою на руках, обложили соломою, привезли бензин, але наказ про спалення людей чомусь відмінили. Вночі, горюючи, люди розбрелися по домівках. Поступово бралися за господарство: треба було годувати дітей. Німці примушували  населення  працювати в полі зранку до пізньої ночі.

Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини.

Рано-вранці 31 жовтня 1943 року в  крайню хату хтось тихесенько постукав. Віра Тарасівна Сухорукова вийшла й побачила двох солдат. „Наші”, - гулко застукало у скронях. Чоловіки тільки й спитали, чи нема німців у селі.

Солдати пішли, а через декілька годин почався наступ радянських військ, а саме ІІІ Гвардійської дивізії під командуванням капітана Петра Калініна. Вже о  8 годині вечора село було звільнено від німецько-фашистських загарбників.

Після звільнення села від фашистів у селі залишилось 3 корови, один бугай і 5 свиней. Повернувся з евакуації з залишками скота Федір Остапович Сікач. Почалась відбудова господарства.

Село росло. У 1950 році колгосп імені Ворошилова об’єднали з колгоспами імені Жданова і  Димитрова, залишивши за ним ім’я Ворошилова. За колгоспом нараховувалось 249 подвір’їв, 7 вантажних машин, 10 двигунів, 43 плуга, 146 борон, 12 сівалок, 21 культиваторів. 4 косилки.

У 1959 році колгоспи імені Ворошилова, Пушкіна і „Соревнователь” (с.Малокаховка) об’єднали у колгосп імені ХХІ з’їзду КПРС, головою його стала Крахоткіна Поліна Андріївна, а в 1963 р. – Барабаш Степан Федорович.

 


Колгосп об’єднав 7 населених пунктів, 1108 дворів. Господарству належало 38 тракторів, 27 автомобілів, 15 зернових комбайнів, 200 борон, 32 плуга, 53 культиватора. На фермах було 992 корови. На місцях колишніх землянок виросли красиві будинки.

1964 рік -  у Коробках побудували нову восьмирічну школу.

1967 рік - по проекту Херсонського філіалу „Дніпростроя” почалась реконструкція села Коробки. Генеральний план забудови населеного пункту був представлений на четвертому Всесоюзному з’їзді архітекторів у Москві Юрієм Васильченком.
 
 
До 1970 р. Генеральний план виконано на 1/3, в основному перебудовані центральна та південна частини села. Колгоспники переселились у нові, з комунальними зручностями помешкання.

70-80 роки.

У листопаді 1976 року колгосп перетворено у радгосп-технікум-комплексне навчальне господарство. Села Роздольне і Малокаховка відокремились у самостійні господарства, а на базі колгоспу імені ХХІ з’їзду КПРС і Каховського зоотехнічного технікуму, який знаходився у с.Лук’янівці, засновано Каховський  радгосп-технікум. 20 серпня 1979р. технікум із Лук’янівки переселився у с.Коробки, де була створена нова навчально-матеріальна база.

Радгосп-технікум мав земельну площу в 5 164 га, у тому числі 4 611 га ріллі, з них зрошувальних земель – 3 241 га.

На тваринницьких фермах вирощували 3 054 голів великої рогатої худоби, із них: корів – 100, свиней – 3 515, овець – 3 646.

Все це створили людські руки. Люди – найбільша гордість села. Найкращі із них мають медалі, 30 чоловік – ордени. Кавалерами ордена Леніна стали         Кулік А.І., Барабаш С.Ф., Ревунов П.Я. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Куліку А.І.
 

Село Коробки майже зовсім змінило свій вигляд: висаджено 1200 дерев і стільки ж кущів, побудовано торговий комплекс, дитячий садок на 160 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок побуту, Будинок культури з глядацьким залом на 400 місць, багатоповерхові будинки, котеджі, навчальні та лабораторні корпуси на 1200 учнів, три гуртожитка на 360 чоловік кожен, їдальня на 220 посадових місць, спортивні споруди, 3 бібліотеки: при технікумі з читальним залом з книжковим фондом 55 000 екземплярів, при школі і при сільському БК – до 50 000 екземплярів.

Працює багато гуртків за інтересами. Особливою повагою користуються хореографічний колектив (керівник Москольченко Н.І.), ложкарі, балалаєчники, ксилофоністи (керівник Гриньов О.Г.), духовий оркестр (керівник Радутний М.С.), троїсті музики (керівник Єрохін О.І.), хор (керівник Передерій О.М.). Великою подією стала відзнака хореографічного гуртка Всеукраїнського конкурсу «Софіївські зорі» та присвоєння звання «Зразковий колектив».

Сучасне село Коробки має вигляд невеликого містечка: багато двоповерхових будинків, котеджів, є один чотирьохповерховий будинок і три п’ятиповерхових. У центрі села розташований торговий комплекс, є свій фельдшерсько-акушерський пункт, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, парк. Село газифіковане.

Візитною карткою села є Каховський державний агротехнічний коледж. У різні роки його директорами були: Барабаш С.Ф., Кривобоков І.І.,         Свириденко В.П., Осаулюк Н.П., Богатирьов Ю.Г.

У коледжі є бібліотека з книжковим фондом 65 тис. примірників та читальним залом на 100 місць, комп'ютерні класи з підключенням до всесвітньої мережі Інтернет, спортивний та тренажерний зали, стадіон, аудиторії, три гуртожитки та їдальня, має ветеринарну клініку та колекційно-дослідне поле площею 2 га., сучасну базу для проведення практик.

Коробки розташоване на 132, 4609 га землі. У Коробках мешкає майже 2 тис. людей різних національностей: українці, росіяни, білоруси, молдовани, татари, німці, узбеки, поляки, болгари.

На території Коробківської сільської ради (голова Сегляник І.В.) знаходиться 621 двір, з них з присадибними ділянками – 347 дворів.

Обробітком землі в Каховському державному аграрному технікумі займаються інвестори: СТОВ „Таврійські перспективи”, ТОВ „Продексім ЛТД”. Також існують фермерські господарства: „Зоря Каховщини”, „Каховське”, „Едельвейс”, „Едельвейс-2”, „Вінеко”, „Асад”, „Терни – ЛВЛ”, „Мадив”.

Зараз Коробки переживають не кращі свої часи: занепадає господарство, розібрані Будинок культури, Будинок побуту, гуртожитки, але село завжди знаходить у собі сили, щоб відродитись, і кожен раз воно стає кращим. То ж вірять коробківці у своє майбутнє. Працюють у селі дитячий садок, школа, коледж, інститут, будується храм Божий. Є діти, молодь. Якщо є молодість, то є і майбутнє.

 
Старе село
 
 
 
 
 

 Сучасне село

 

 
ТЕРНИ

У селі Коробки є незвичайна вулиця. Незвичайна вона тим, що розташована не в селі, а за декілька кілометрів від нього. Колись це був хутір Терни. Називали його оазисом серед степу, солов’їним гаєм. Солов’ї співали так, що приваблювали не тільки дітей, а й дорослих. На протязі усього ХХ століття сюди приходили за городиною, за квітами, на відпочинок мешканці Малокаховки, Каховки, Таврійська Коробків та інших поселень. Високі духмяні трави, різні дерева (деякі породи не зустрічаються в інших поселеннях краю) надихали на великі почуття, заряджували енергією.

Назву цього хутору ми знаходимо на карті нашого краю початку ХІХ століття.

У обласному архіві знайшли документи, які засвідчують дату заснування – 1827 рік. За свідченням старожилів краю Пилипка Данила Івановича і Власенко Ганни Іванівни встановлюємо, що Терни – німецьке поселення. До тридцятих років ХІХ століття зберігався одноповерховий гарний будиночок господаря. Будинки робітників знаходилися, де була свиноферма, де фермерські землі Мальченка А.О. – сад, напроти – лісок, частина якого збереглася і до нашого часу. Всюди були алейки, посипані піском. Був виритий глибокий котлован для ставка. З часом  він засипався, але до нашого часу біля Малокаховки цей вже зовсім не глибокий котлован зберігся, мабуть, чекає свого часу, коли наповниться водою.

Із роками ліва сторона хутору (сторона, що межується з Малокаховкою), заросла густим не пролазним терном, звідки і пішла назва – Терни.

Коли цю землю купив Яків Якович Малков, то він найняв людей з Каховки, Малокаховки, Британів (Дніпряни), Чорнянки, Любимівки, щоб викорчувати терен. Розчищене місце було продано болгарам під городи.







 

У роки радянської влади землі хутору відносилися до колгоспу «Червона Культура», головою якого була Реутова Матрьона Леонідівна, пізніше – радгоспу ім.. ХХІ з’їзду КПРР (голова Барабаш Степан Федорович).

Заснував хутір німець, упорядкував місцевість, а в роки Великої вітчизняної війни його співвітчизники спаплюжили цю землю, заливши її кров’ю невинних жертв. Гітлерівці з метою винищення людей зганяли сюди жителів Каховки й ближніх сіл, починаючи з євреїв, циган, комуністів. Пізніше дійшла черга до жінок, дітей, стариків. Змушували знімати з себе дорогі речі, шикували один за одним й наказували штовхати один одного в колодязь. Після цього кидали туди гранати, щоб не було чути криків людей. Так загинув тут Голова Сільської Ради Малокаховки Клюєв Максим Леонтійович. Перед смертю він крикнув: «Перемога буде за нами!». Так живими тут поховано 200 чоловік. На наступний день, коли підлітки йшли на роботу, прибігли на місце злочину. Біля колодязя були дитячі іграшки, одяг, документи. В кущах знайшли паспорт Клюєва М.Л., який спеціально викинув його, щоб рідні знали де його могила.

На сучасній карті нашого району вже немає такого населеного пункту як Терни, бо це вулиця с. Коробки з відокремленими фермерськими господарствами «Каховське», «Едельвейс», «Едельвейс-2». Повз Терни проходить траса міжміського значення, побудовані: автозаправна станція, кафе бар «У Аріса». Прийшли нові господарі з новими поглядами на життя, які мріють повернути славу Тернам.

 


Немає коментарів:

Дописати коментар